Легка промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Легка промисловість — це галузь виробничої сфери, яка виробляє товари народного споживання і частково продукцію промислового призначення. Традиційно в Україні до легкої промисловості відносять три групи підгалузей, що в тій чи іншій мірі стосуються виробництва одягу, взуття та сировини для них:

1. текстильна промисловість (бавовняна, лляна, шовкова, шерстяна, трикотажна) — виробництво тканини та нетканих матеріалів, в’язаних сіток, корду, технічних волокон, текстильної галантереї, первинна обробка сировини (льону, шерсті тощо);
2. швейна промисловість — виробництов одягу;
3. шкіряна, взуттєва і хутряна промисловість — обробка шкіри та хутра, виробництво взуття та галантерейних виробів з шкіри.

Часом під легкою промисловістю розуміють взагалі усі галузі які займаються виробництвом товарів народного споживання на противагу галузям які виготовляють промислову продукцію.

КОНЦЕПЦІЯ

Державної цільової програми розвитку легкої промисловості

на період до 2011 року

1.      Загальні положення

Концепція розроблена відповідно до Закону України від 18 березня 2004 року №1621-IV “Про державні цільові програми”.

Концепція визначає основні засади і напрямки подальшого розвитку легкої промисловості та її підгалузей в ринкових умовах і спрямована на досягнення стратегічних інтересів та конкурентоспроможності продукції підприємств України на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Концепція є основою та дієвим інструментом реалізації державної політики у сфері виробництва товарів легкої промисловості щодо координації діяльності державних органів управління та підприємств, установ і організацій різних форм власності, пов’язаної з розвитком сфери виробництва товарів народного споживання. Положення цієї Концепції повинні прийматися до уваги і враховуватися органами регіональної виконавчої влади під час розроблення та затвердження програмних документів з питань регіонального розвитку виробництва товарів легкої промисловості.

Концепція спрямована на зміцнення  державної політики по закріпленню позицій вітчизняних виробників товарів легкої промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Концепція визначає проблеми інвестиційно-інноваційного розвитку легкої промисловості, стратегію і основні шляхи їх розв’язання, а також принципи забезпечення комплексного розвитку легкої промисловості. Стратегія розвитку легкої промисловості повинна базуватися на використанні науково-технічного прогресу, застосуванні сучасних матеріалів, сировини і новітніх технологій, виготовленні продукції, яка відповідає міжнародним стандартам, технічному переоснащенні підприємств, що дозволить забезпечити сталий динамічний розвиток галузі.

2. Сучасний стан та проблеми легкої промисловості

Легка промисловість – провідна галузь народного господарства, яка включає 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, який повинен задовольняти потреби суспільства товарами народного споживання й промислового призначення та сприяти поліпшенню якості життя. Водночас, легка промисловість пов'язана з багатьма суміжними галузями та обслуговує увесь господарський комплекс країни.

Легка промисловість України історично має потужний потенціал. У галузі працює понад 10 тис. підприємств, із них: у текстильній промисловості – 2,5 тис., виробництві готового одягу та хутра – 6 тис., виробництві шкіри та шкіряного взуття – 1,5 тис. Практично підприємств легкої промисловості приватизовані, менше одного відсотка від загальної кількості складають підприємства державної власності.

Пріоритетність галузі для економіки країни визначається:

– значною ємністю внутрішнього ринку (розрахунково 40-50 млрд. грн. щорічно);

– високим рівнем доданої вартості (до 50%);

– споживанням шкірсировини, вовни, льону, хімічних матеріалів, що є вітчизняною продукцією;

– низькою енергоємністю виробництва (1-3% валових витрат) та незначним впливом на екологію;

– забезпеченням значної кількості висококваліфікованих робочих місць в усіх регіонах України.

Протягом 1999-2004 років галузь працювала з позитивними темпами виробництва, і подавала надію, що в основному подолана криза, пов'язана з переходом економіки до ринкових відносин. Приріст індексів виробництва продукції у 2004 році до попереднього року було досягнуто на рівні 13,6 відсотків. Однак, з початку 2005 року зростання виробництва в галузі уповільнилось і за 12 місяців 2005 р. становило всього 0,3 відсотка.

Падіння обсягів виробництва спостерігається і в 2006 році. Так, за 8 місяців обсяг виробництва товарів легкої промисловості, порівняно з відповідним періодом 2005 року, знизився на 3,2% і склав 96,8%.

Повільні темпи розвитку легкої промисловості, а в останній час і її стагнація, спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України, що обумовлено рядом проблем:

– висока частка імпортованих товарів легкої промисловості, що ввозяться за заниженою митною вартістю та контрабандою, створюючи недобросовісну конкуренцію на ринку;

– недостатня купівельна спроможність населення;

– висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;

– недоступність довгострокових кредитів;

– відсутність виробництва на Україні спеціалізованого обладнання та запасних частин до нього;

– різке скорочення сировинної бази та повна залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини;

– відсутність цілісної державної політики до консолідації коштів державного бюджету, власних коштів підприємств, а також кредитів та залучених інвестицій;

– відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування;

– відсутність привабливих умов, щодо залучення інвесторів для динамічного розвитку легкої промисловості;

– відсутність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, на розробку нових технологій;

–                        не спрощено митні процедури для роботи підприємств легкої промисловості як за давальницькою схемою, так і за умови чистого експорту;

– у більшості приватизованих підприємств легкої промисловості не має ефективного власника, який своїми коштами відповідав би за результати роботи підприємств, тому більше половини промислових підприємств галузі є збитковими;

– низька заробітна плата робітників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства.

3.      Мета і основні завдання концепції

Метою концепції є:

– реалізація державної політики по створенню вітчизняного, інтегрованого у світове виробництво сучасного промислового комплексу підприємств легкої промисловості, здатного в ринкових умовах розв’язувати основні завдання соціально-економічного розвитку країни;

– концентрація фінансових, виробничих і науково-технічних ресурсів, а також координація діяльності органів виконавчої влади, підприємств і наукових організацій для забезпечення наповнення ринку України високоякісними конкурентоспроможними товарами вітчизняного виробництва;

– досягнення суттєвого зростання обсягів виробництва, створення нових робочих місць, наповнення державного і місцевого бюджетів та державних цільових фондів;

– забезпечення сталого розвитку підприємств усіх форм власності, державна підтримка заходів по підвищенню конкурентоздатності українських товарів легкої промисловості на світовому ринку.

При визначенні основних завдань концепції прийнято до уваги, що незважаючи на суттєві труднощі, вітчизняна легка промисловість розширює асортимент продукції, підвищує конкурентоспроможність національного виробника на внутрішньому та світових ринках.

Основні завдання концепції:

– визначити довгострокову стратегію розвитку вітчизняного комплексу підприємств і виробництв легкої промисловості усіх форм власності;

– створити умови для розвитку і вдосконалення форм і методів державного управління легкою промисловістю і структурою виробництв;

– створити рівні умови для сталого розвитку внутрішнього ринку і експортних можливостей вітчизняних товарів легкої промисловості та підвищення конкурентоспроможності;

– визначити державні та регіональні пріоритети по розвитку підгалузей легкої промисловості та їх науково-технічного забезпечення;

– створити умови для запровадження нових технологій і устаткування з поліпшеними техніко-економічними показниками, зменшеною енерго- і ресурсоємністю виробництва, зменшеними екологічними навантаженнями на довкілля;

– створити і реалізувати інноваційну модель розвитку легкої промисловості України із зміцненням матеріально-технічної бази та забезпечити здійснення державної науково-технічної та інноваційної політики;

–         визначити стратегію роботи вітчизняної легкої промисловості в рамках СОТ.

4. Основні шляхи реалізації Концепції

Перспектива роботи галузі полягає у збільшенні частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку та у зростанні експорту продукції власного виробництва. Це дозволить щорічно стабільно нарощувати обсяги виробництва, розширювати асортимент продукції, суттєво покращувати фінансовий стан підприємств, створювати нові робочі місця. Легка промисловість взмозі повернути свої позиції у структурі промислового виробництва країни, що безумовно позитивно вплине на стан економіки в цілому.

Сучасний стан легкої промисловості України, а також загострення конкуренції на світовому ринку в умовах його глобалізації, потребують здійснення державою системних кроків по забезпеченню конкурентоспроможності галузі.

Для реалізації концепції необхідно здійснити заходи, спрямовані на:

–         удосконалення державого сприяння розвитку легкої промисловості шляхом розробки відповідних законодавчих актів;

–         надання легкій промисловості статусу пріоритетної галузі шляхом удосконалення діючої нормативно-правової бази;

–         удосконалення структури виробництва і постійного моніторингу внутрішнього і зовнішнього ринків товарів легкої промисловості та запозичення світового досвіду функціонування виробничого комплексу виготовлення цих виробів;

–         прискорення інноваційного розвитку легкої промисловості, шляхом підтримки роботи нових об’єднань українських виробників: національного технопарку „Текстиль України” та „Український лляний консорціум”;

–         розвиток лізингу в галузі виробництва продукції легкої промисловості, сприяння і державну підтримку інвестиційних проектів, в яких беруть участь українські й іноземні суб'єкти господарювання;

–         розвиток національної сировинної бази для легкої промисловості, відродження і розвиток лляної промисловості;

–         дієвий захист вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції при імпорті товарів легкої промисловості за заниженими митними цінами;

–         підтримку підприємств галузі при ініціюванні ними антидемпінгових і спеціальних заходів у разі порушення імпортерами принципів добросовісної конкуренції;

–         проведення ефективної митно-тарифної політики з метою захисту вітчизняного виробника товарів легкої промисловості;

–         забезпечення розробки, сертифікації та впровадження систем управління якістю та екологічного управління при виробництві товарів легкої промисловості відповідно до вимог ISO 9000 і 4000;

–         розвиток технічного і технологічного переоснащення підгалузей легкої промисловості;

–         науково-технічне забезпечення розвитку галузі;

–         удосконалення маркетингової і кадрової роботи;

–         розширення впливу регіонів на розвиток легкої промисловості.

5. Фінансове забезпечення

Залучення коштів державного та місцевих бюджетів, власних коштів підприємств, міжнародних фінансових організацій, програм технічної допомоги, кредитів, позичок, інвестиційних вкладень.

Концепція передбачає недержавне фінансування, особливо у розділах посилення інноваційного розвитку, розвитку сировинної бази, технічного переоснащення підгалузей легкої промисловості, удосконалення маркетингової діяльності тощо.

Питання удосконалення державного управління, загальногалузеві питання, підготовки робітничих кадрів і частково кадрів з вищою освітою, а також наукове забезпечення передбачається фінансувати з державного бюджету.

Розподіл фінансових коштів для виконання програми розвитку легкої промисловості концепція визначає у співвідношенні: кошти Держбюджету – 10%, інші джерела фінансування – 90%.

6. Очікувані результати

Реалізація запланованих заходів дозволить:

– на першому етапі у 2007-2008 рр. за рахунок здійснення організаційних заходів по захисту внутрішнього ринку наростити виробництво на 2,5 відсотка проти 2006 р. і започаткувати активізацію інноваційно-інвестиційного розвитку галузі;

– на другому етапі (2009-2011 рр.) передбачається за рахунок впровадження новітніх технологій, реконструкції та технічного переоснащення підприємств та залучення інвестицій забезпечити приріст виробництва на 12 відсотків проти 2009  р;

– збільшити кількість робочих місць на 10 тисяч і зменшити кількість збиткових підприємств;

– на 12 відсотків підвищити надходження до бюджетів усіх рівнів і спеціальних державних фондів;

– забезпечити інноваційний розвиток легкої промисловості шляхом залучення інвестицій та переоснасщення виробництва сучасною технікою;

– розв'язати проблему стабільного насичення внутрішнього ринку високоякісною вітчизняною продукцією легкої промисловості.